ІКТ ТЗН : 2016

понедельник, 14 марта 2016 г.

Міністерство освіти та науки України

ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

Реферат на тему: «Інтернет»

Підготувала

Студентка 121 групи

Чичикало Юлія

Перевірила

Кірдіщева Олена Василівна

м. Лебедин

2016 р.

План

Вступ

1. Історія виникнення Інтернету.

2. Неофіційна версія виникнення Інтернету.

3. Технічна побудова мережі Інтернет

Висновок

Список використаної літератури

Інтернет — це велика, розгалужена (розподілена) мережа, що включає комп'ютерні вузли, розміщені у світі. Коли відбувається з'єднання із Інтернетом, то комп'ютер стає частиною цієї всесвітньої мережі комп'ютерів.

1. Історія виникнення Інтернету

У 1961 p. Defence Advanced Research Agensy (DARPA) за завданням міністерства оборони США взялося за проект створення експериментальної мережі передачі пакетів. Ця мережа, названа ARPANET, призначалася спочатку для вивчення методів забезпечення надійного зв"язку між комп"ютерами різних типів. Багато методів передачі даних через модеми були розроблені в ARPANET Тоді ж були розроблені й протоколи передачі даних у мережі — TCP/IP. TCP/IP — це безліч комунікаційних протоколів, що визначають, як комп"ютери різних типів можуть спілкуватися між собою.

Експеримент із ARPANET був настільки успішним, що багато організацій захотіли ввійти до неї з метою використання для щоденної передачі даних. У 1975 p. ARPANET перетворилася з експериментальної мережі на робочу мережу. Відповідальність за адміністрування мережі взяло на себе Defence Communication Agency (DCA), яке сьогодні називається Defence Information Systems Agency (DISA). Але розвиток ARPANET на цьому не припинився; про-токоли TCP/IP продовжували розвиватися й удосконалюватися.

У 1983 р. вийшов перший стандарт для протоколів TCP/IP, що ввійшов у Military Standarts (MIL STD), тобто у військові стандарти, і всі, хто працював у мережі, зобов"язані були перейти до цих нових протоколів. Для полегшення цього переходу DARPA звернулася з пропозицією до керівників фірми Berkley

Software Design — упровадити протоколи TCP/IP у Berkeley (BSD) UNIX 3 цього і почався союз UNIX і TCP/IP.

Через деякий час TCP/IP був адаптований у звичайний, тобто в загальнодоступний стандарт, і термін Інтернет увійшов у загальний вжиток. У 1983 р. з ARPANET виділилася MILNET, щоввійшладоскладу Defence Data Network (DDN) міністерства оборони США. Термін «Інтернет» почав використовуватися для позначення єдиної мережі: MILNET плюс ARPANET. І хоча в 1991 p. ARPANET припинила своє існування, мережа Інтернет існує, її розміри набагато перевищують первісні, тому що вона об"єднала безліч мереж в усьому світі. Кількість хостів, підключених до мережі Інтернет, зросла з 4 комп"ютерів у 1969 р. до 3,2 мільйона у 1994. Хостом у мережі Інтернет називаються комп"ютери, що працюють у бага-тозадачній операційній системі (Unix, VMS), які підтримують протоколи TCP/IP і надають користувачам які-небудь мережні послуги.

2. Неофіційна версія виникнення інтернету

Однак існує й інша, неофіційна версія виникнення мережі Інтернет. Офіційно стверджується, що Інтернет виник на кошти Управління перспективних розробок міністерства оборони США — DARPA. Однак ніяких «інтер-нетів» міністерство оборони США не створювало і не фінансувало, а роль його агентства DARPA була зовсім іншою, ніж та, яку йому нині приписують.

Тож як насправді виник Інтернет і чим насправді займалося агентство DARPA? Ті, хто знає, як розвивалася наука в XX столітті, ніколи не повірять, що міністерство оборони США (або яке-небудь інше міністерство оборони) може вкласти мільярди доларів, щоб ученим, учасникам стратегічних проектів в області ядерної зброї, ракетної техніки, засобів спецзв"язку й інших стало зручно працювати, щоб вони вільно розгулювали де хотіли і контактували з ким хотіли. Ніколи жоден уряд світу цього не допустить. Тож чому міністерству оборони США спало на думку вкладати гроші в створення зручних умов для колективної роботи вчених, розкиданих по університетах США?

Відповідь на це питання проста. Нічого Управління перспективних розробок не впроваджувало і нічого не фінансувало. Воно займалося не впровадженням, а контролем за впровадженням комп"ютерних мереж у цивільній сфері, що до кінця 1960-х років стало вже невідворотним. Нічого Пентагон не фінансував, крім контролю. Більше того, у 1969 р. уже нічого і не треба було впроваджувати, оскільки усе вже було давно впроваджене там, де це дійсно було потрібно — у тих самих «закритих» центрах. Мова йшла тільки про контроль над тим, щоб «очкарики» не впровадили чого-небудь зайвого і, навпаки, щоб вчасно перехопити в них ідеї, на які тим пощастить наштовхнутися. Ось на це насправді й ішли гроші міністерства оборони США.

Справжню хронологію Інтернету можна відліковувати з кінця 50-х років Можна точно назвати дату; коли було прийняте урядове рішення, у результаті якого і з"явилася перша глобальна мережа. Це відбулося в 1958 р. Правда, по няття Інтернету тоді, зрозуміло, не існувало. І ніхто зовсім не збирався облаш товувати роботу вчених за допомогою комп"ютерної мережі. Це був «побічний ефект», який сьогодні заднім числом видають за мету й досягнення Справжня ж мета була набагато важливішою — настільки, що для її досягнення дійсно було не шкода мільярдів доларів. От як усе відбувалося насправді.

У 1949 р. СРСР успішно випробував першу атомну бомбу. У 1952 р. не менш успішно була випробувана воднева бомба. У 1956 р. військове керівництво в США вперше заговорило про необхідність розробки системи захисту від ядерної зброї, але перші запити залишилися без уваги.

У 1957 р. у СРСР був виведений на орбіту перший штучний супутник Землі. Американці зрозуміли: відтепер у СРСР є засіб, яким можна доставити бомбу їм на голову. У результаті в 1958 р. було, нарешті, прийняте урядове рішення про створення глобальної системи раннього сповіщення про пуски ракет. Сьогодні такі системи будують на базі супутникових комплексів, що обертаються на полярних орбітах, а тоді залишалося тільки розгорнути мережу наземних станцій на ймовірних маршрутах наближення ракет.

Відповідно до закону всесвітнього тяжіння площина траєкторії балістичних ракет розташована так, що проходить через точку .старту, точку цілі й (обов"язково!) через центр земної кулі. Якщо подумки розрізати глобус такою площиною, то стане зрозумілим, що Америка очікувала основну масу ракет із боку Північного Льодовитого океану. Ось на цих безжиттєвих просторах і довелося створювати систему раннього сповіщення. Так наприкінці 1950-х років почалася розробка системи NORAD (North American Aerospace Defence Command). Запобігти атаці вона, звичайно, не могла, але могла дати хвилин п"ятнадцять на те, щоб заритися в землю.

Система NORAD вийшла дуже великою. її станції простягнулися від Аляски до Гренландії через усю північ Канади. Відразу виникла нова проблема: як обробляти результати спостереження повітряних об"єктів (адже літають на Півночі не тільки ракети), як погодити дії численних постів, як виділити з безлічі сигналів ті, котрі несуть загрозу, і як пустити в хід систему сповіщення. Усе це можуть робити люди, але людям на прийняття й узгодження рішень потрібні години, а тут рахунок ішов на секунди. Цю величезну систему потрібно було комп"ютеризувати, а комп"ютери об"єднати в єдину розгалужену мережу.

Вартість системи NORAD вимірювалася десятками мільярдів доларів. У рамках такого бюджету справді знайшлися ті кілька мільярдів, що були використані для створення глобальної комп"ютерної мережі, яка обробляє інформацію зі станцій спостереження.

Відповідь СРСР на розгортання системи NORAD була недорогою й ефективною. Цю систему можна легко обійти, якщо розмістити стратегічні ракети де-небудь у Карибському морі, наприклад на Кубі, — тоді їхня траєкторія буде зовсім іншою. Відповідні рішення були прийняті на початку 1960-х років. А в США, відповідно, почалося «закопування під землю». Були створені складні підземні укриття у Вашингтоні, а в Колорадо Спрингс, що в Скелястих горах, почалося закопування під землю командного центру NORAD. Так до 1964 р. у надрах гори Шайєнн виникло ціле місто з триповерховими спорудами. З усієї країни до нього потягнулися комп"ютерні й інші лінії зв"язку, що з"єднали центр управління NORAD зі станціями спостереження, робочими постами й урядовими органами.

Мережа системи NORAD не довго залишшіася внутрішньовідомчою. Відразу після запуску почалося підключення до неї служб управління авіапольотами — це логічно, адже все одно система контролювала повітряний простір над величезною територією. Спочатку підключалися військові авіаслужби, але вже в середині 1960-х років активно йшло підключення цивільних авіаційних служб. Мережа неухильно розширювалася й розвивалася, вона вбирала в себе метеорологічні служби, служби контролю стану злітних смуг аеродромів й інші системи, як військові, так і цивільні. Осьтак вийшло, що задовго до створення проекту ARPANET у США вже діяла глобальна комп"ютерна- мережа міністерства оборони.

Перша черга системи NORAD була завершена в травні 1964 p., але на той час уже стало відомо про існування в СРСР ядерних зарядів потужністю 50 мегатонн. Незважаючи на те що гора, у якій розмістився центр управління, вибиралася дуже ретельно (це єдиний скельний масив), стало зрозумілим, що й у неї немає шансів. А вихід з ладу центру управління однозначно викликав би (у ті роки) вихід із ладу всієї глобальної системи. У підсумку багатомільярдна витівка з розробкою й будівництвом підземного центру управління виявилася марною. Тому в другій половині 60-х років перед Пентагоном постала проблема розробки такої архітектури глобальної мережі, яка не виходила б із ладу навіть у випадку ураження одного або кількох вузлів.

Експериментувати із системою, на якій базується національна безпека, — справа неможлива. Папери на будь-яке випробування будуть узгоджуватися роками. От якби в міністерства оборони була інша глобальна мережа, що містить кілька вузлів, які б до того ж працювали у нестійкому середовищі, вона б стала прекрасним полігоном. Що може бути кращим для цієї мети, ніж університетські комп"ютери й обчислювальні центри наукових організацій? Це ідеальний полігон, який навіть не треба створювати — він уже існує. Його треба тільки підштовхнути, а потім трошки покерувати.

Ось справжня причина участі міністерства оборони США в тому проекті, який нині став Інтернетом! Ось як народилася мережа ARPANET. Очевидно, не була вона першою глобальною. І не було в міністерства оборони ані найменшого бажання забезпечити наукові кола зручним засобом для обміну науковою й технічною документацією. У той час тривала дорога і безславна війна у В"єтнамі. Чи міг Пентагон у ці роки фінансувати те, що потрібно науковій громадськості? Звичайно, ні! Замість цього було бажання одержати за гроші зручний полігон для випробувань, який можна тримати під постійним контролем і використовувати для себе знайдені оригінальні рішення. От цією справою і зайнялося агентство DARPA.

Подальші події підтвердили ці висновки. Як тільки проблема тривкості й виживання мережі при виході з ладу її вузлів була вирішена, робота DARPA негайно припинилася. Ця подія відбулася в 1983 р. після впровадження протоколу TCP/IP. У тому ж 1983 р. мережу ARPANET передали місцевій Академії наук (у США її функції виконує Національний науковий фонд, NSF). З того часу мережа почала називатися NSFNET, і до неї почалося підключення закордонних вузлів.

Друге народження Інтернету

Ранні глобальні мережі являли собою групи комп"ютерів, зв"язаних між собою прямими з"єднаннями. Основною проблемою того часу була проблема надійності й стійкості мережі. Потрібна була така мережа, яку не можна вивести з ладу навіть атомним бомбардуванням. Звичайно, «атомне бомбардування» — поняття умовне. Мережу, що складається з прямих з"єднань, можуть вивести з ладу навіть миші, які перегризли .проводи, злодії, що викрали жорсткий диск із вузлового комп"ютера. Існують тисячі причин, коли звичайне недбальство може викликати наслідки Ще гірші, ніж атомне бомбардування.

З погляду військових, експлуатація мережі в науковому й університетському

оточенні повинна була стати для неї найсуворішим випробуванням, яке тільки можна придумати. У боротьбі з безліччю непередбачених випадків університетські кола повинні були знайти просте й ефективне рішення. Розв"язанням проблеми стало впровадження в 1983 р. протоколу TCP/IP. З цього часу відрахову-1 ють другий етап розвитку Інтернету.

Власне, TCP/IP — це не один протокол, а пара протоколів, один із яких (TCP — Transport Control Protocol) відповідає за те, як представляються дані в Мережі,) а другий (IP — Інтернет Protocol) визначає методику адресації, тобто відповідає за те, куди вони відправляються і як доставляються. Ця пара протоколів нале-ЖИТЬ різним рівням і називається стеком протоколів TCP/IP. Власне кажучи, тільки з появою IP-протоколу і з"явилося поняття Інтернету.

Третє народження Інтернету

Протягом тривалого часу Інтернет залишався справою фахівців. Обмін технічною документацією й повідомленнями електронної пошти — це не зовсім те, що потрібно рядовому споживачеві. Революційний розвиток Інтернету почався; тільки після 1993 р. зі збільшенням у геометричній прогресії числа вузлів і користувачів. Приводом для революції стала поява служби World Wide Web (WWW), заснованої на протоколі передачі даних HTTP користувача і на особливому форматі представлення даних — HTML. Документи, виконані в цьому форматі, одержали назву Web-сторінок.

Одночасно з уведенням концепції WWW була представлена програма Mosaic, що забезпечує відправлення запитів і приймання повідомлень у форматі HTML. Ця програма стала першим у світі Web-браузером, тобто програмою для перегляду Web-сторінок. Після цього робота в Інтернеті перестала бути справою професіоналів. Інтернет перетворився на розподілену по мільйонах серверів єдину базу даних, орієнтуватися в якій не складніше, ніж переглядати звичайну мультимедійну енциклопедію.

3. Технічна побудова мережі Інтернет

Інтернет — це великий комплекс, що включає локальні мережі й автономні комп"ютери, з"єднані між собою будь-якими засобами зв"язку, а також програмне забезпечення, що забезпечує взаємодію всіх цих засобів на основі єдиного транспортного протоколу TCP і адресного протоколу IP.

Опорна мережа Інтернету

Опорну мережу Інтернету представляють вузлові комп"ютери й канали зв"язку, що сполучають їх між собою. Вузлові комп"ютери також називають серверами або хостами.

Маршрутизатори

На кожному з вузлів працюють так звані маршрутизатори, здатні за ІР-адресою прийнятого TCP-пакета автоматично визначити, на який із сусідніх вузлів пакет треба переправити. Маршрутизатором може бути програма, але може бути й окремий, спеціально виділений для цієї мети комп"ютер. Маршрутизатор безупинно сканує простір сусідніх серверів, спілкується з їхніми маршрутизаторами і тому знає стан свого оточення. Він знає, коли якийсь із сусідів «закритий» на технічне обслуговування або просто перевантажений. Приймаючи рішення про переправляння отриманого TCP-пакета, маршрутизатор ураховує стан своїх сусідів і динамічно перерозподіляє потоки так, щоб пакет пішов у тому напрямку, який у цей момент є найбільш оптимальним.

Шлюзи

Локальні мережі, що працюють на основі своїх протоколів (не TCP/IP, а інших), підключаються до вузлових комп"ютерів Інтернету за допомогою так званих шлюзів. Знову ж таки, шлюзом може бути спеціальний комп"ютер, але це може бути і спеціальна програма. Шлюзи виконують перетворення даних із форматів, прийнятих у локальній мережі, у формат, прийнятий в Інтернеті, і навпаки.

Висновок

Мовне середовище Інтернету — це сукупність великої кількості не пов’язаних між собою сфер спілкування, що функціонують автономно, а тому мова інтернет-комунікації функціонально-стилістично неоднорідна, вирізняється великою кількістю жанрів. Характерною особливістю спілкування між комунікантами-людьми є можливість здійснювати комунікативний акт анонімно, довільно вибирати учасника для розмови, що зменшує соціально-психологічні ризики комунікації, відповідно такому спілкуванню також властива афективність, часте недотримання літературних норм, використання некодифікованих одиниць.

Мова інтернет-комунікації поповнюється новими лексемами за рахунок запозичень (зокрема з англійської мови — драйвовий, меседж), професіоналізмів (з мови комп’ютерників — запатчити, онлайн) та слів інших груп лексики. Запозичення нерідко використовуються в англійському написанні, транслітеруються українською абеткою.

Список використаної література

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Інтернет

2. lookalike.com.ua/majbutnye-internetu-tse-teleb

3. pidruchniki.com/.../osnovni_sluzhbi_merezhi_i

Міністерство освіти та науки України

ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

Реферат на тему: «Персональний комп’ютер. Архітектура ПК»

Підготувала

Студентка 121 групи

Чичикало Юлія

Перевірила

Кірдіщева Олена Василівна

м. Лебедин

2016 р.

План

Вступ

1. Персональний комп’ютер. Історія

2. Основні класи комп'ютерів:

3. Принципи побудови комп’ютера

4. Структура персонального комп'ютера

1. Персональний комп’ютер. Історія

Персона́льний комп'ю́тер (ПК) — електронна обчислювальна машина, призначена для особистого використання, ціна, розміри та можливості якого задовольняють потреби багатьох людей.

Ще у 1968 році дослідник Дуглас Енгельбарт показав те, що стало звичним на початку 21 століття — електронну пошту, гіпертекст, текстовий процесор, відеоконференції та маніпулятора «мишу». Разом з тим у той час використання комп'ютера (ЕОМ) було занадто дорогими для індивідуального користування (у бізнесі чи освіті).

У 1970 році компанією Hewlett-Packard було презентовано розробку обчислювальної системи (комп'ютера), яка повністю розміщувалась на верхній частині столу і мала клавіатуру, маленький дисплей(монітор) і принтер. Першим персональним комп'ютером вважається Xerox Alto, розроблений у 1973 році Науково-дослідним центром компанії Xerox (PARC) у Пало-Альто (Каліфорнія, США). Він вже мав графічний інтерфейс (GUI), який пізніше служив прикладом для Apple Computer у створенні операційної системи для Macintosh і Microsoft для розробки інтерфейсу Windows. Комп'ютер Wang +2200 1973 року мав повнорозмірний дисплей на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ) та касети як засіб зберігання інформації. Впровадження мікропроцесорів призвело до масового поширення персональних комп'ютерів після 1975 року.

Ранні персональні комп'ютери(мікрокомп'ютери) були цікавими головним чином для фахівців і аматорів радіоелектронних пристроїв. Програмування таких пристроїв здійснювалося за допомогою зміни положень перемикачів на передній панелі, результати обчислень відображалися вмиканням відповідних лампочок-індикаторів. Практичне застосування мікрокомп'ютера вимагало додавання периферійних пристроїв, як-от: клавіатури, комп'ютерні дисплеї, дискові накопичувачі та принтери. Micral N був одним з найперших комерційних мікрокомп'ютерів на основі мікропроцесора Intel 8008. Його випускали, починаючи з 1972 року, причому було продано близько 90000 пристроїв.

У 1976 році Стів Джобс і Стів Возняк створили персональний комп'ютер Apple I з платою яка містила близько 30 мікросхем. У січні 1977 року було представлено персональний комп'ютер Commodore PET, у червні 1977 року — Apple II (як правило, його називають «Apple][») і TRS-80 від Radio Shack у листопаді 1977 року. Масовий випуск мікрокомп'ютерів сформував ринок персональних комп'ютерів, що дало змогу широкому колу людей використовувати комп'ютери, орієнтуючись на використовувані програмні засоби, практично не звертаючи уваги на технічні особливості їхньої роботи.

З початку 1980-х років комп'ютери широко використовуються для персонального (у тому числі і домашнього) використання, розробляється програмне забезпечення широкого спектра, у тому числі і ігри. Персональний комп'ютер Commodore 64 було продано в кількості 17 млн шт. Ще один такий комп'ютер — NEC PC-98, продано понад 18 мільйонів одиниць. Кілька дорожчих систем (хоча дешевших порівняно з міні-ЕОМ чи мейнфреймами) почали використовуватися в офісах і невеликому бізнесі. Персональні робочі станції характеризувалися високою продуктивністю процесорів і графічних дисплеїв, великим обсягом пам'яті твердого диска, мережними можливостями і роботою під керуванням багатозадачної операційної системи.

Зрештою, у зв'язку з впливом персонального комп'ютера IBM на робочі станції та домашні комп'ютери втратили технічні відмінності. Комп'ютери для бізнесу почали використовувати колір та інші графічні можливості, звук, а домашні комп'ютери і ігрові системи використовували ті ж самі процесори та операційні систем, що й комп'ютери офісних працівників.

У 1982 році «Комп'ютер» було названо машиною року за версією журналу Time Magazine.

У Радянському Союзі обчислювальні машини, призначені для особистого використання, носили офіційну назву персональних електронних обчислювальних машин (ПЕОМ).

Комп'ютер (англ. computer - обчислювач) являє собою програмований електронний пристрій, здатний обробляти дані і робити обчислення, а також виконувати інші завдання маніпулювання символами.

2. Основні класи комп’ютерів

Існує два основні класи комп'ютерів:

цифрові комп'ютери, що обробляють дані у вигляді числових двійкових кодів;

аналогові комп'ютери, обробні безупинно мінливі фізичні величини (електрична напруга, час і т. д.), які є аналогами обчислюваних величин.

Оскільки в даний час переважна більшість комп'ютерів є цифровими, далі будемо розглядати тільки цей клас комп'ютерів і слово "комп'ютер" вживати в значенні "цифровий комп'ютер". Основу комп'ютерів утворює апаратура (HardWare), побудована, в основному, з використанням електронних та електромеханічних елементів і пристроїв. Принцип дії комп'ютерів полягає у виконанні програм (SoftWare) - заздалегідь заданих, чітко визначених послідовностей арифметичних, логічних і інших операцій.

Будь-яка комп'ютерна програма являє собою послідовність окремих команд. Команда - це опис операції, яку повинен виконати комп'ютер. Як правило, у команди є свій код (умовну позначку), вихідні дані (операнди) і результат. Наприклад, у команди "скласти два числа" операндами є складові, а результатом - їх сума. А у команди "стоп" операндів немає, а результатом є припинення роботи програми. Результат команди виробляється по точно визначеним для даної команди правилам, закладеним у конструкцію комп'ютера. Сукупність команд, виконуваних даним комп'ютером, називається системою команд цього комп'ютера.

Комп'ютери працюють з дуже високою швидкістю, що становить мільйони - сотні мільйонів операцій в секунду.

Персональні комп'ютери, більш ніж будь-який інший вид ЕОМ, сприяють переходу до нових комп'ютерних інформаційних технологій, яким властиві:

дружній інформаційний, програмний та технічний інтерфейс з користувачем;

виконання інформаційних процесів в режимі діалогу з користувачем;

наскрізна інформаційна підтримка всіх процесів на основі інтегрованих баз даних;

так звана "безпаперова технологія".

Комп'ютер - це багатофункціональний електронний пристрій для накопичення, обробки і передачі інформації. Під архітектурою комп'ютера розуміється його логічна організація, структура та ресурси, тобто засоби обчислювальної системи, які можуть бути виділені процесу обробки даних на певний інтервал часу.

3. Принципи побудови комп’ютера

В основу побудови більшості ЕОМ покладені принципи, сформульовані в 1945 р. Джоном фон Нейманом:

Принцип програмного управління (програма складається з набору команд, які виконуються процесором автоматично один за одним у певній послідовності).

Принцип однорідності пам'яті (програми і дані зберігаються в одній і тій же пам'яті; над командами можна виконувати такі ж дії, як і над даними).

Принцип адресності (основна пам'ять структурно складається з нумерованих осередків).

ЕОМ, побудовані на цих принципах, мають класичну архітектуру (архітектуру фон Неймана). Архітектура ПК визначає принцип дії, інформаційні зв'язки і взаємне з'єднання основних логічних вузлів комп'ютера:

центрального процесора;

основної пам'яті;

зовнішньої пам'яті;

периферійних пристроїв.

Основні електронні компоненти, що визначають архітектуру процесора, розміщуються на основній платі комп'ютера, яка називається системної або материнської (MotherBoard). А контролери та адаптери додаткових пристроїв або самі ці пристрої, виконуються у вигляді плат розширення (D a ughterBoard - дочірня плата) і підключаються до шини за допомогою роз'ємів розширення, званих також слотами розширення (англ. slot - щілина, паз)

Функціонально-структурна організація

Основні блоки ПК та їх значення

Архітектура комп'ютера звичайно визначається сукупністю її властивостей, істотних для користувача. Основна увага при цьому приділяється структурі і функціональним можливостям машини, які можна розділити на основні і додаткові. Основні функції визначають призначення ЕОМ: обробка та зберігання інформації, обмін інформацією з зовнішніми об'єктами. Додаткові функції підвищують ефективність виконання основних функцій: забезпечують ефективні режими її роботи, діалог з користувачем, високу надійність і ін Названі функції ЕОМ реалізуються за допомогою її компонентів: апаратних і програмних засобів.

Структура комп'ютера - це деяка модель, що встановлює склад, порядок і принципи взаємодії в неї входять. Персональний комп'ютер - це настільна або переносна ЕОМ, що задовольняє вимогам загальнодоступності і універсальності застосування. Перевагами ПК є:

мала вартість, що знаходиться в межах доступності для індивідуального покупця;

автономність експлуатації без спеціальних вимог до умов навколишнього середовища;

гнучкість архітектури, що забезпечує її адаптивність до різноманітних застосуванням у сфері управління, науки, освіти, в побуті;

"Дружність" операційної системи та іншого програмного забезпечення, що обумовлює можливість роботи з нею користувача без спеціальної професійної підготовки;

висока надійність роботи (більше 5 тис. год наробітку на відмову).

4. Структура персонального комп'ютера

Розглянемо склад та призначення основних блоків ПК.

Примітка. Тут і далі організація ПК розглядається стосовно до найпоширеніших в даний час IBM PC-подібним комп'ютерів.

Мікропроцесор (МП) - це центральний блок ПК, призначений для управління роботою всіх блоків машини і для виконання арифметичних і логічних операцій над інформацією.

До складу мікропроцесора входять:

пристрій управління (УУ) - формує і подає в усі блоки машини в потрібні моменти часу певні сигнали управління (управляючі імпульси), зумовлені специфікою виконуваної операції і результатами попередніх операцій, формує адреси комірок пам'яті, використовуваних виконуваної операцією, і передає ці адреси у відповідні блоки ЕОМ; опорну послідовність імпульсів пристрій керування одержує від генератора тактових імпульсів;

арифметико-логічний пристрій (АЛП) - призначено для виконання всіх арифметичних і логічних операцій над числовою і символьної інформацією (у деяких моделях ПК для прискорення виконання операцій до АЛП підключається додатковий математичний співпроцесор);

мікропроцесорна пам'ять (МПП) - служить для короткочасного характеру, запису та видачі інформації, безпосередньо використовуваної в обчисленнях у найближчі такти роботи машини, бо основна пам'ять (ОП) не завжди забезпечує швидкість запису, пошуку й зчитування інформації, необхідну для ефективної роботи швидкодіючого мікропроцесор. Регістри - швидкодіючі комірки пам'яті різної довжини (на відміну від осередків ОП, що мають стандартну довжину 1 байт і більше низька швидкодія);

інтерфейсна система мікропроцесора - реалізує сполучення і зв'язок з іншими пристроями ПК; включає в себе внутрішній інтерфейс МП, буферні запам'ятовуючі регістри і схеми управління портами вводу-виводу (ПВВ) і системною шиною. Інтерфейс (interface) - сукупність засобів сполучення і зв'язку пристроїв комп'ютера, що забезпечує їх ефективну взаємодію. Порт вводу-виводу (I / O - Input / Output port) - апаратура сполучення, що дозволяє підключити до мікропроцесора інший пристрій ПК.

Генератор тактових імпульсів

Він генерує послідовність електричних імпульсів, частота генеруючих імпульсів визначає тактову частоту машини. Проміжок часу між сусідніми імпульсами визначає час одного такту роботи машини або просто такт роботи машини.

Частота генератора тактових імпульсів є однією з основних характеристик персонального комп'ютера і багато в чому визначає швидкість його роботи, бо кожна операція в машині виконується за певну кількість тактів.

Системна шина

Це основна інтерфейсна система комп'ютера, що забезпечує сполучення і зв'язок всіх його пристроїв між собою. Системна шина включає в себе:

кодову шину даних (КШД), що містить проведення й схеми сполучення для паралельної передачі всіх розрядів числового коду (машинного слова) операнда;

кодову шину адреси (КША), що включає проведення й схеми сполучення для паралельної передачі всіх розрядів коду адреси комірки основної пам'яті або порту вводу - виводу зовнішнього пристрою;

кодову шину інструкцій (кші), що містить проведення й схеми сполучення для передачі інструкцій (керуючих сигналів, імпульсів) у всі блоки машини;

шину живлення, що має проведення й схеми сполучення для підключення блоків ПК до системи енергоживлення.

Системна шина забезпечує три напрямки передачі інформації:

між мікропроцесором і основною пам'яттю;

між мікропроцесором та портами вводу-виводу зовнішніх пристроїв;

між основною пам'яттю та портами вводу-виводу зовнішніх пристроїв (в режимі прямого доступу до пам'яті).

Не блоки, а точніше їхні порти введення - виведення, через відповідні уніфіковані рознімання (стики) підключаються до шини одноманітно: Безпосередньо або через контролери (адаптери). Управління системної шини здійснюється мікропроцесором або безпосередньо, або, що частіше, через додаткову мікросхему-контролер шини, яка формує основні сигнали управління.

Основна пам'ять (ОП)

Вона призначена для зберігання та оперативного обміну інформацією з іншими блоками машини. ОП містить два види запам'ятовуючих пристроїв: постійний запам'ятовувальний пристрій (ПЗУ) і оперативне запам'ятовуючий пристрій (ОЗП).

ПЗУ служить для зберігання незмінної (постійної) програмної та довідкової інформації, дозволяє оперативно тільки зчитувати зберігається в ньому інформацію (змінити інформацію в ПЗУ не можна).

ОЗП призначений для оперативного запису, зберігання і зчитування інформації (програм і даних), безпосередньо бере участь в інформаційно-обчислювальному процесі, виконуваному ПК у поточний період часу. Головними перевагами оперативної пам'яті є її висока швидкодія і можливість звертання до кожної комірки пам'яті окремо (прямий адресний доступ до осередку). Як недолік ОЗУ слід відмінити неможливість збереження інформації в ній після вимикання живлення машини (енергозалежність).

Зовнішня пам'ять

Вона відноситься до зовнішніх пристроїв ПК і використовується для довготривалого зберігання будь-якої інформації, яка може коли-небудь знадобитися для вирішення завдань. Зокрема, у зовнішній пам'яті зберігається все програмне забезпечення комп'ютера. Зовнішня пам'ять містить різноманітні види запам'ятовуючих пристроїв, але найбільш поширеними, наявними практично на будь-якому комп'ютері, є накопичувачі на жорстких (HDD) і гнучких (HD) магнітних дисках.

Призначення цих накопичувачів - зберігання великих обсягів інформації, запис і видача збереженої інформації за запитом в оперативне запам'ятовуючий пристрій. Як пристрої зовнішньої пам'яті використовуються також запам'ятовувальні пристрої на магнітній дискеті, накопичувачі на оптичних дисках (CD-ROM-Compact Disk Read Only, DVD, Memory-компакт-диск з пам'яттю, тільки читається) та інші.

Висновок

Персональний комп’ютер (ПК) — це пристрій, що виконує операції введення інформації, оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною.

Якість комп’ютера характеризується багатьма показниками. Це - набір інструкцій (команд), які комп’ютер здатен розуміти і виконувати; швидкість роботи (швидкодія) ЦП; кількість пристроїв введення-виведення, які можна приєднати до нього одночасно; споживання електроенергії та ін. Головним показником є швидкодія – кількість операцій, яку ЦП здатний виконати за одиницю часу.

Структура комп’ютера – це модель, що встановлює склад, порядок та принципи взаємодії її компонентів.

Основні функції визначають призначення комп’ютера: оброблення та зберігання інформації, обмін інформацією із зовнішніми об’єктами. Додаткові функції підвищують ефективність виконання комп’ютером основних функцій: забезпечують ефективні режими її роботи, діалог з користувачем, високу надійність. Ці функції комп’ютера реалізуються за допомогою її компонентів – апаратних та програмних засобів.

За кожну функцію відповідають спеціальні блоки комп’ютера: пристрій введення, центральний процесор (ЦП), пристрій виведення. Всі ці блоки складаються з окремих дрібніших пристроїв. Номенклатура блоків може варіюватися, але мінімальний комплект складають: системний блок, клавіатура, монітор, маніпулятор (миша). В числі додаткових пристроїв можуть бути: принтер, додатковий накопичувач та ін.

Список використаної літератури

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/Комп'ютер

2. www.ua5.org/.../10-osnovn-vdomost-pro-budo...

3. aukro.ua/komplektuyushchie-dlya-pk-111273

Міністерство освіти та науки України

ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка»

Реферат на тему: «Будова проектора»

Підготувала

Студентка 121 групи

Чичикало Юлія

Перевірила

Кірдіщева Олена Василівна

м. Лебедин

2016 р.

План

1. Теоретичні відомості.

2. Інтерактивна дошка.

3. Найбільш поширені на ринку технології.

4. Будова проектора.

висновок

використана література

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Найбільш поширеним в сучасних закладах освіти став новий технічний засіб електронний відеопроектор. Проектор можна використовувати для демонстрації фільмів, слайдів та іншої графічної інформації. Розмір зображення на екрані від 30” до 300” по діагоналі. Особливостю цього зображення є те, що це відбите від екрана світло, яке є найбільш комфортне і нешкідливе для зору. Розміри проектора не йдуть ні в яке порівняння з плазмовими, РК-панелями, проектційними телевізорами (не говорячи про вартість). Зручний у користуванні, компактний з достатнім світловим потоком для використання в незатемнених приміщеннях, різноманітність у використанні відеосигналів — це далеко неповний перелік переваг такого засобу презентації інформації. До недоліків слід віднести невеликий ресурс проекційної лампи.

Технологічно сучасні електронні проектори поділяються на 5 категорій:

§ CRT — зображення формується за допомогою трьох різноколірних електронно-променевих трубок, які проектуються на екран;

§ LCD (TFT) — зображення формується після проходження світлового променя через РК-матрицю(матриці);

§ DLP — зображення формується за допомогою DMD (мікродзеркальної) матриці та кольорового фільтра, що обертається;

§ LCOS (D-ILA) — зображення формується шляхом відбиття променя від РК-матриці;

§ LDT — зображення формується шляхом розгортки трьох різноколірних лазерних променів на системі дзеркал.

Характеристики окремих моделей електронних проекторів різних технологічних систем подано в таблиці.

Електронна дошка. На даному етапі спектр презентаційних технічних засобів, окрім уже згадуваних проекторів, представлений такими пристроями, як електронні дошки (ЕД). Така дошка поєднує в собі властивості звичайної дошки та спеціальних технічних пристроїв, призначених для відображення графічної інформації. Окрім того, ЕД мають кілька важливих корисних властивостей, не притаманних жодному іншому пристрою.

http://kukh.ho.ua/kurs/TZN_O/Lab/Lab10.files/image036.gif http://kukh.ho.ua/kurs/TZN_O/Lab/Lab10.files/image037.gifУ цілому, виходячи з можливостей функціонального використання, ЕД можна поділити на два типи — копіювальні та інтерактивні.

Копіювальні дошки (рис. 1) надають користувачеві можливість зберегти зображену на поверхні дошки інформацію. Це надзвичайно зручно, коли потрібно переглянути зроблені в процесі викладу навчального матеріалу записи. Не менш корисною функцією такої дошки є і можливість у кількох примірниках роздруковувати інформацію, яка була нанесена на поверхню. Така дошка обладнана вмонтованим термічним принтером, який дозволяє одразу виконувати друк до дев'яти копій примірників на типовому папері формату А4 або на факсовому рулонному термопапері. Друк однієї копії займає п'ятнадцять секунд. Крім того, дошка має дві робочі поверхні і дозволяє одночасно друкувати копії з них обох на одному аркуші паперу. Завдяки додатковому програмному забезпеченню користувач отримує можливість сканувати з повер-хню дошки та зберігати відображену графічну інформацію як графічний комп'ютерний файл, а також внести в електронну версію текстові коментарі. Програмне забезпечення дозволяє зберігати інформацію на комп'ютері у форматах BMP, TIFF, PNG та PDF.

Інтерактивна дошка (ІД) (рис. 2) — це пристрій, що дозволяє лектору або доповідачу об'єднати два різні інструменти: екран для відображення інформації і звичайну маркерну дошку. Перед початком роботи ІД підключається до комп'ютера і проектора. На неї, як на екран проектується зображення від будь-якого джерела (комп'ютерного або відео сигналу), з яким Ви тепер можете працювати прямо на поверхні дошки. Маніпуляції комп'ютерною «мишкою» здійснюються дотор-канням поверхні, тим самим доповідач має повний доступ до управління комп'ютером.

Дошка дозволяє демонструвати слайди, відео, робити позначки, малювати, креслити різні схеми, як на звичайній дошці, у реальному часі наносити на проектоване зображення позначки, вносити будь-які зміни і зберігати їх виді комп'ютерних файлів для подальшого редагування, друку на принтері, розсилки факсом або електронній пошті.

Запис на інтерактивній дошці ведеться спеціальним електронним пером або навіть пальцем. Доповідач, узявши в руки спеціальний маркер, може працювати із зображенням на екрані: виділяти, підкреслювати, обводити важливі ділянки, малювати схеми або коректувати їх, вносити виправлення в текст. Сенсорні пристрої "вловлюють" дотики, і транслюють у відповідні електронні сигнали, що відображають рух руки, що пише. Дошка забезпечена лотком з трьома маркерами різного кольору і гумкою. Доповідач може наперед задати кольори маркерів, які він використовуватиме під час виступу — тоді ІД автоматично реагує, що з лотка узятий, наприклад, зелений маркер або гумка.

Виробники ІД використовують різні технології для визначення положення інструменту, що пише, на дошці.

Найбільш поширені на ринку технології:

§ резистивна матриця;

§ поєднання інфрачервоної і ультразвукової технології;

§ електромагнітні хвилі;

§ лазерна технологія;

§ оптична технологія.

Найбільш прогресивною є технологія резистивної матриці — це двошарова сітка з якнайтонших провідників, розділених повітряним зазором, яка вмонтована в пластикову поверхню ІД. Провідники замикаються від тиску на поверхню при дотику. Таким чином, доповідач може використовувати для роботи з дошкою будь-який предмет — указку, маркер, власний палець. Ця технологія — сенсорна, вона не вимагає застосування спеціальних маркерів, не використовує ніяких випромінювань для роботи і не схильна до зовнішніх перешкод.

Інтерактивні дошки можуть бути прямої і зворотньої проекції. Крім того, існують інтерактивні насадки для плазмових моніторів, що перетворюють їх на сенсорні плазмові екрани зі всіма можливостями інтерактивних дощок. При прямій проекції проектор світить "ззовні", з боку викладача. У дошках зворотної проекції проектор розташований за просветленим інтерактивним екраном в спеціальному корпусі.

Програмне забезпечення російській мовою, відкриває дивовижні можливості, дозволяє вибудовувати файли презентації в потрібній послідовності і зберігати у вигляді альбомів з графічними файлами, фіксувати окремі етапи виступу і при необхідності миттєво повертати на екран раніше зроблений запис або слайд. Натисненням на кнопку у нижньому кутку можна викликати зображення клавіатури і, торкаючись віртуальних клавіш, набрати текст.

Область застосування інтерактивних дощок і панелей вельми широка. У сфері освіти вони дають можливість викладачу працювати з електронною картою, схемою, малюнком, картиною. Існує також можливість зберігати нанесені зображення у вигляді файлу і обмінюватися ними по каналах зв'язку. Ці засоби ідеально підходять для демонстрації широкій аудиторії програмного забезпечення або інтернет-сайту. В цьому випадку доповідач жорстко не "прив'язаний" до комп'ютера, миші і клавіатури, тому виступ стає живішим і орієнтованим на слухачів.

Одним з різновидів ІД є прозорі сенсорні панелі, які встановлюються поверх плазмового або рідкокристалічного екрана. У такому випадку зображення з комп'ютера проектується на екран, а сенсорна панель підключається до комп'ютера. Усі інші маніпуляції виконуються так само, як зі звичайною ІД, за допомогою тих самих електронних маркерів.

При використанні сенсорних панелей користувач отримує додаткові функції. Наприклад, на поверхні сенсорної панелі можна набрати друкований текст, торкаючись маркером необхідних літер клавіатури, яка відображається на поверхні панелі. Існує також програмне забезпечення, яке дозволяє панелі розпізнавати написаний від руки текст.

Останнім часом також почали з'являтися пристрої, які дозволяють під час роботи з дошкою зберігати й усні коментарі доповідача. Для цього необхідно лише підключити до комп'ютера мікрофон. У ході запису створюється файл, який синхронізує звукові сигнали, що надходять із зображенням чи текстом, який наноситься на дошку.

Для розрахунку потужності проектора вихідні умови доводиться брати з досвіду: однаково яскраве зображення в приміщенні(!) з не заштореними вікнами на екрані шириною 150 см у сонячний день одержується за допомогою проектора потужністю 600 лм, у похмурий день досить 400 лм, у сутінках — 200 лм, вночі — 90 лм (див. табл. 1).

Для розрахунку ширини екрану користуються такими міркуваннями. Виявляється, людина може зосереджено (не рухаючи очима) розглядати об'єкт, ширина якого дорівнює половині відстані до нього. За цим принципом і створюються проектори. З огляду на те, що головні покупці проекторів на сьогоднішній день — це освітні установи й офіси, а на заходах, що в них проводяться, прийнято ставити проектор перед глядачами, тому й оптика проектора набудована таким чином, що він повинний стояти на відстані від екрана, рівній подвійній його ширині. Природно, якісь відхилення від цього правила існують, але несуттєві. Як правило, вони перекриваються функцією 20%-го оптичного масштабування зображення, якою оснащені більшість проекторів.

Розрахунок потужності проектора в залежності від освітленості

Ширина екрану

150 см

200 см

300 см

450 см

600 см

Сонячний день

600 лм

1100 лм

2400 лм

5400 лм

9600 лм

Похмурий день

(чи несонячна сторона)

400 лм

700 лм

1600 лм

3600 лм

5600 лм

Сутінки

200 лм

350 лм

800 лм

1800 лм

3200 лм

Ніч

90 лм

200 лм

450 лм

1000 лм

1750 лм

Широкоформатними об'єктивами оснащені міні-проектори. В них використовується трошки інший стандарт — відстань від проектора до екрана дорівнює діагоналі екрана. При використанні широкоформатного об'єктиву менші втрати світлового потоку, а для мініпроекторів це дуже важливо. З іншої сторони об'єктив не може бути широкоформатним "до нескінченності" — почнуться оптичні аберації. Золота середина саме і знаходиться в пропорції — відстань до екрана дорівнює діагоналі екрана.

Слід зауважити, що недотримання проекційних відстаней не забезпечує належної яскравості зображення на екрані, приводить до порушення зору в учнів, недостатнього розуміння ними частин кадру або титру і ін.

Будова проектора.

http://kukh.ho.ua/kurs/TZN_O/Lab/Lab10.files/image038.jpg

1. Об’єктив : для проекції зображення

2. Інфрачервоний датчик: для фіксування команд від пульту дистанційного керування.

3. Кнопка регулювання кута проекції.

4. Повітряний відвід:для виведення нагрітого повітря

5. Панель управління для проектором.

6. Важіль зміна масштабу зображення. Регулює екранний розмір.

7. Решітка вентилятора.

8. Задня панель для підключення зовнішніх пристроїв.

9. Гвинт регулювання горизонтального положення

10. Кришка проекційної лампи для заміни лампи.

11. Стержень підйому (опускання) об’єктиву.

12. Кільце фокусування.

Контрольна ланель

http://kukh.ho.ua/kurs/TZN_O/Lab/Lab10.files/image039.jpg

(1) ENTER

Приймає вибраний режим.

(2) MENU

Кнопка меню дисплеїв .

(3) SETUP

Кнопка встановлює зображення і режим

(4) ON/STANDBY

Кнопка увімкнення (зупинки) проекції

(5) ON indicator

Індикатор увімкнення

(6) INPUT

Кнопка вибору джерела відеосигналу

(7) RETURN

Кнопка повернення

8) Selection

Кнопка вибору меню налаштувань

(9) LAMP indicator

Індикатор режиму роботи лампи

(10) TEMP indicator

Індикатор температури

(11) FAN indicator

Індикатор роботи вентилятора

(12) FREEZE

Кнопка зупинки зображення

(13) MUTE

Кнопка вимкнення звуку

http://kukh.ho.ua/kurs/TZN_O/Lab/Lab10.files/image040.jpg

(1) Infrared remote sensor

Інфрачервоний датчик.

(2) S-video terminal

Вхід S video .

(3) AUDIO (L/R) terminal

Звукові виходи .

(4) CONTROL terminal

Термінал контролю сигналу для комп’ютера

(5) AUDIO OUT terminal

Аудіо вихід.

(6) MONITOR terminal

VGA вихід для з'єднайтеся з комп'ютерним дисплеєм, і т.п.

(7) AC IN socket

Гніздо підключення шнура живлення

(8) Main power switch

Вимикач живлення

(9) Speaker

Гучномовець.

(10) Anti-theft lock hole

Елемент захисту

(11) VIDEO terminal

Відео вхід (композитний)

(12) AUDIO (L/R) terminal

Звукові входи

(13) COMPUTER 1 terminal

Вхідний сигнал RGB від комп'ютера або іншого устаткування або складений відеосигнал (Y/PB/PR) від відео

(14) AUDIO IN terminal

Вхідні звукові сигнали від комп'ютера або відео

(15) COMPUTER 2 terminal

Вхідний сигнал RGB від комп'ютера або іншого початкового тексту, або складений відеосигнал (Y/PB/PR) від відео устаткування. Використовується для виключно підключення документ-камери TDP-SC35

Документ камера TDP-SC35

Документ-камера призначена для демонстрування інформації з різних носіїв: документів, схем, фотографій, кодограм, транспарантів, слайдів, а також дрібних непрозорих об’єктів за допомогою цифрової відеокамери.

Будова документ-камери

http://kukh.ho.ua/kurs/TZN_O/Lab/Lab10.files/image041.jpg

(1) Головка камери.

(2) Об’єктив.

(3) Важіль фокусування.

(4) Стійка камери: Регулює кут нахилу.

(5) Важіль блокування:

(6) Кнопка збільшення зображення

(7) Кнопка освітленості

(8) Основа камери

(9) Відеовихід камери

(10) Кріплення камери

(11) Замок основи

(12) Блокування основи

Висновок

Список використаної літератури

1. aukro.ua

2. http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/books/_book-784.htm

3. http://bukvar.su/pedagogika/page,10,100577-Ispol-zovanie-mul-timediiynoiy-i-interaktivnoiy-tehniki-pri-obuchenii-informatike-uchashihsya-osnovnoiy-shkoly.html

4. http://www.kazedu.kz/referat/180852

понедельник, 14 марта 2016 г.

понедельник, 14 марта 2016 г.